Науково-допоміжний апарат видання – складова апарату видання, сукупність додаткових пояснювальних (тлумачних) текстів, покликаних підготувати читача до сприйняття основного тексту, допомогти розібратися в складнощах змісту творів, опублікованих у виданні, сприяти підвищенню рівня його засвоєння.

Використовуються також синонімічні терміни «апарат науково-довідковий», «апарат пояснювальний», «апарат сприйняття змісту».

До Н.-д. а. в. належать: передмова (автора, авторитетного фахівця, редактора, видавця), вступна стаття, післямова, коментарі, примітки. На основі сучасного наукового знання ці складові апарату видання надають читачеві інформацію задля найповнішого і якомога глибшого сприйняття змісту творів.

Передмова – важлива складова передтекстового апарату наукового, літературного або іншого видання, не пов’язана зі структурою основного тексту передня стаття, написана самим автором, упорядником чи літературознавцем із метою зорієнтувати читача у змісті видання. Містить попередні пояснення і зауваження щодо ключових аспектів вміщеного твору (творів), готує читача до сприйняття його змісту, дає пораду, на що слід звернути увагу, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу. Це своєрідне запрошення до читання пояснювального характеру. Використовують також синоніми «передслово», переднє слово» (рідше), «передні уваги» (застаріле).

Передмови у книжках застосовували здавна. У більшості українських, зокрема лаврських, видань барокової доби для передмов використовували заголовки: «Чительнику», «Передмова до чительника», «До того, хто будет читати», «Предісловіе к книгу», «Сказаніє учительно о составленіи і ползе сей книги». Їх авторами були Тарасій Земка, Захарія Копистенський, Памво Беринда, Петро Могила та інші найбільш освічені особистості 16–18 ст. Наявні вони і в козацьких літописах, зокрема Самійла Величка. Подеколи функцію передмов виконували розлогі трактати, що передували поетикам.

У передмовах до сучасних видань зазвичай повідомляється про значення теми, особливості змісту і форми твору або видання загалом, часто висвітлюється життєвий і творчий шлях письменника в контексті літературної доби, історія написаних ним творів, принципи відбору текстів, порядок їх розташування, джерела, з яких вони взяті тощо, відмінності від інших видань на цю чи інші близькі теми. Інколи з’ясовується концепція твору, подається ключ до його прочитання.

Видання може вміщувати і кілька таких текстів із назвами «Від автора», «Від укладача», «Від редактора», «Замість передмови» і т. п., які розташовуються в зворотному порядку. У разі різної авторської приналежності передмов, дотримуються такого порядку їх розміщення: від видавництва – від редакції – від автора. У перекладному виданні спочатку розміщують передмову до перекладу, потім до оригіналу.

Обсяг передмови може коливатися від однієї сторінки до кількох сторінок, інколи з окремою пагінацією.

Вступна стаття – відносно самостійний історично-літературний чи історично-науковий твір, у якому розгорнуто трактується творчість автора загалом або його конкретний твір задля допомоги читачеві в об’єктивному сприйнятті змісту книжки, орієнтуванні в її складнощах. Вміщується зазвичай у монографіях, виданнях творів класиків (у багатотомних – у першому томі), збірниках, антологіях, складних за змістом книжках, а також у тих, що мають дискусійний зміст. Розташовується після титульного аркуша, перед передмовою від автора. Передувати вступній статті можуть передмова від видавництва або від редакції, що розкривають структуру, зміст видання в цілому. Від передмови відрізняється більшим обсягом та ґрунтовнішим аналізом висвітлюваної проблеми, тому її обсяг іноді досягає кількох десятків сторінок.

Післямова / післяслово – складова затекстового апарату книги, стаття, написана автором, літературним критиком, науковим коментатором, що містить додаткові, переважно аналітичні, текстологічні відомості про твір, узагальнено висловлені в ньому думки, що супроводжуються відповідним коментарем, вказівками на використані джерела, на прототипів персонажів тощо. Необхідна тоді, коли основний твір не містить висновків, узагальнення або має незакінчений характер. Її мета – запрошення до роздумів про прочитане, обдумування ідей твору або авторських висловлювань і позиції. Інколи у цьому додатковому тексті автор подає те, чого раніше йому не було відомо, що не увійшло до основного тексту книги, наприклад, нововиявлені відомості про прототипів персонажів, або їхню долю поза часовими рамками твору. У давньоукраїнській літературі автори післямов часто просили вибачення у надто вимогливого читача за певні недоліки в тексті.

Супровідна стаття – додатковий текст, що містить самостійне всебічне дослідження про опублікований твір, метою якого є не стільки коментаторські, роз’яснювальні цілі, скільки необхідність підбити підсумки наукового вивчення цих творів. Зазвичай це кінцеві статті.

Для того, щоб краще зрозуміти зміст науково-популярних або художніх текстів, у книжкових виданнях вміщують примітки або коментарі – пояснення, доповнення до основного тексту, коли він може бути незрозумілий читачеві у всьому обсязі, фрагментарно, чи зрозумілий спотворено.

Примітки – посторінкові стислі доповнення до основного тексту та роз’яснення окремих понять. У примітках пояснюють деякі аспекти змісту, важкі для розуміння; незрозумілі або застарілі слова (терміни), наводять переклад іноземного слова, словосполучення; надають короткі відомості про осіб, які згадуються в тексті, вміщують бібліографічні посилання на джерела, якими користувався автор. Примітки можуть розташовуватися серед рядків основного тексту (внутрішньотекстові); внизу шпальти (підрядкові), за текстом (кінцеві). Однотипні примітки в одному виданні оформляються одноманітно. Примітки поширені, зокрема, у перекладах з інших мов, де трапляються згадки про події, певних осіб, вживаються терміни, які майже не відомі пересічному вітчизняному читачеві.

Коментарі – це певна система наукового тлумачення змісту основного тексту: факту, слова, частини тексту або всього твору, його варіантів або редакцій; тлумачення твору з того чи іншого аспекту (історико-літературного, текстологічного, видавничого і т. ін.). Розміщують коментарі за текстом твору. Обсяг залежить від виду видання за читацьким призначенням. Оформляються або в послідовності основного тексту, або як словник в абетковому порядку. Зазвичай коментарями супроводжуються видання художніх класичних творів, наукові виданні, публікації документальних матеріалів, мемуарів, щоденників, спогадів.

За призначенням та об’єктами коментування розрізняють такі різновиди коментарів:

– текстологічний коментар / історично-текстологічний розкриває історію створення та вивчення тексту твору, порівнює різні його варіанти – рукописний і друкований;

– редакційно-видавничий коментар повідомляє про особливості підготовки твору до друку, першу та інші найважливіші його публікації;

– історично-літературний коментар описує суть, ідейний зміст та художні особливості твору, його значення і місце у творчій біографії письменника, в критичній рецепції та літературному процесі, вплив на суспільство;

–  лінгвістичний коментар роз’яснює питання мови тексту;

– реально-історичний коментар наводить відомості про історичних осіб і події, що згадуються в творі, а також вказівки на джерела цитат, алюзій.

Застосування коментарів залежить від типу видання. Так, в академічних публікаціях надають перевагу текстологічному коментарю, мінімізуючи оцінне, емоційне ставлення до них, натомість у масових виданнях більше уваги приділяють реальному та лінгвістичному його різновидам.

Коментарі та примітки можуть бути авторськими (автора твору) і видавничими (підготовлені видавництвом), інколи їх об’єднують у виданні під назвою «Примітки і коментарі». Найбільш ґрунтовні коментарі до фундаментальних академічних видань іноді видають окремим виданням, наприклад: «Коментар до "Кобзаря" Шевченка: поезії 1847–1861 рр» (1968) та ін.

Наявність у виданні науково-допоміжного апарату відіграє суттєву роль у диференційованому бібліотечно-інформаційному обслуговуванні певних категорій користувачів – науковців, спеціалістів, студентів тощо. Часто користувачі, що мають потребу в поглибленому засвоєнні інформації з тієї чи іншої теми, віддають перевагу саме таким виданням. Тому важливо, щоб наявність елементів Н.-д. а. в. якомога повніше відображалась у бібліографічному описі.

Обізнаність бібліотекарів з Н.-д. а. в. та вміння його використовувати в індивідуальній роботі з користувачами, у популяризації літератури, підготовці соціокультурних заходів, укладанні бібліографічних посібників є однією з ознак їхньої професійної майстерності.

ДСТУ 8344:2015. Інформація та документація. Видання. Основні елементи. Терміни та визначення понять. – Вперше (зі скасуванням ДСТУ 3018–95); чинний від 2017–07–01.

Сикорский Н. М. Работа редактора над аппаратом книги / Н. М. Сикорский // Теория и практика редактирования. – Москва : Высшая школа, 1971. – С. 313–340.

Середа А. П. На допомогу авторам навчальної літератури / А. П. Середа, В. С. Павленко. –  Київ : Вища школа, 2001. – 80 с.

Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник / А. Э. Мильчин. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : ОЛМА-Пресс, 2003. – 560 с.

Тимошик М. Службова частина (апарат) видання / Микола Тимошик // Книга для автора, редактора, видавця : прак. посіб. – 2-ге вид., стереотипне. – Київ : Наша культура і наука, 2006. – С. 157–176.

 Ганса Г. Апарат видання / Г. Ганса, Н. Регідайло Н. // Вісн. Кн. палати. – 2003. – № 4. – С. 14–17.

 Довідково-пояснювальний апарат видання // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 5. – С. 24–26; № 6. – С. 10–13; № 8. – С. 9–11.

Бібліографічний апарат видання: Загальні відомості // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 12. – С. 14–18.

Коментар // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Київ : ВЦ «Академія», 2007. – Т. 1 : А – Л. – С. 507.

Передмова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Київ : ВЦ «Академія», 2007. – Т. 2 : М – Я. – С. 198.

Післяслово, або Післямова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Київ : ВЦ «Академія», 2007. – Т. 2 : М – Я. – С. 217.

 Апарат книги // Низовий М. А. Вступ до книгознавства : навч. посіб. – Київ : Кондор, 2009. – С. 109–127.

 Благовірна Н. Б. Апарат видання як інтелектуальна автономність читача / Н. Б. Благовірна // Поліграфія і видавнича справа. – 2017. – № 2. – С. 147–162.